|
Преса
| |
| yuliya261280 | Дата: Субота, 09.06.2012, 18:17 | Повідомлення # 1 |
 Генерал-майор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 260
Статус: Offline
| "Я хочу бути ексклюзивною!"
а час роботи на телебаченні Ольга Фреймут змогла вирости з непримітної ведучої ранкової рубрики про моду до ведучої авторської програми та співведучої великого студійного шоу.
Перед початком своєї телекар’єри Ольга змінила своє дівоче прізвище Коник на більш телевізійну дівочу фамілію мами – Фреймут. За чотири роки роботи ведучою на Новому каналі Ольга чітко виробила свою особливу манеру, не схожу на інших. Безпосередність та невимушеність чітко відрізняє її з-поміж інших ведучих.
Уродженка провінційного містечка на Львівщині, Фреймут ввела в загальновживаний лексикон українців такі суто західноукраїнські слова, як мешти (туфлі), сукенка (плаття), ксьондз (священик), пляцок (торт), вуйко (дядько), квасний (кислий) і багато інших.
Її робота в "Ревізорі" не може залишити глядача байджужим, адже Ольга в кадрі може і під ліжко залізти, і туалет на чистоту перевірити, і жуйку під столом в якій-небудь забігайлівці знайти. Та все ж найцікавіше - спостерігати за роботою Ольги із двома її колегами – Сергієм Притулою та Олександром Педаном. У цих трьох виходить все легко, просто, невимушено, спонтанно – якось само по собі. У цієї трійці, спрацьованої після трьох років у "Підйомі", схоже знову з’явився шанс попрацювати разом. Як уже повідомляв "ТелеПростір", у липні на Новому каналі стартує програма "КабріоЛіто", в якій глядачі побачать, як Педан, Притула та Фреймут відпочивають, мандруючи Україною.
Власне, "ТелеПростору" вдалось поспілкуватися з Ольгою опісля презентації проекту. В інтерв’ю ведуча розповіла про судовий процес довкола "Ревізору", конкуренцію та про програми-клони. Також львів’янка розказала про новий авторський проект, який з’явиться в ефірі восени, а також про своє ставлення до нового керівництва каналу.
- Олю, з "Ревізором" ви уже остаточно розпрощались?
- "Ревізор" прийшов до свого логічного завершення. На відмінну від "Підйому", за який у мене боліла душа, за "Ревізор" я спокійна. Ми об’їздили всю Україну, показали все, що хотіли показати. Більше – немає сенсу. Це як в житті – коли в мене були стосунки з чоловіками і я бачила, що вони вже не такі барвисті, красиві, коли вже все ніби сказано – я першою йшла. Але не так все трагічно з "Ревізором". Ми будемо продовжувати цей проект, бо я його люблю, його любить команда, яка працює над ним, його люблять і глядачі. У нас найбільша кількість підписників у Facebook – 37 тисяч. Це дуже багато. Тому, звичайно, ми нікого напризволяще не залишимо. Зараз є розкішна ідея у команди, яка робить "Ревізор". Я натхнення дістала в Лондоні. Звідти привезла цю ідею сюди. Наша команда також свої ідеї вносила… Тобто, "Ревізор" буде мати продовження в зовсім іншій формі, аби нікому не набриднути.
- Цей новий проект вийде в осінньому сезоні?
- Так, ми його на осінь плануємо, якщо я буду жива-здорова, якщо мене не загублять в кабріолеті (посміхається – "ТелеПростір"). Ми зараз працюємо над цим проектом. Перші зйомки пройдуть в кінці літа – в серпні. Зазначу, що це не "Ревізор" – це новий проект. Він також не дасть рестораторам розслаблятися.
За рік існування "Ревізору" ми побачили багато змін. У готелях з’явились наматрацники, зник темний туалетний папір, персонал почав посміхатися, люди почали вимагати за свої ж гроші належні послуги. Я б дуже не хотіла, щоб це зникло. Я не дозволю, щоб так сталося. Тому, проект матиме відлуння в іншому вигляді.
- Що зміниться?
- Ми над ним тільки-но почали працювати. Тому не буду вас в деталі занурювати, аби потім я не була брехунцем.
- Це буде студійне шоу?
- Поки що плануємо його робити і в студії, і не в студії. Я не буду такою собі шоу-вумен на сцені, якій всі плескають. Я буду, в першу чергу, журналістом, а потім – шоу-вумен. Це буде щось нове. Програма буде більш ігрова. Мене буде менше в кадрі. Проект буде потрібним суспільству, watchable – який захочеться дивитися. Ось найближчими вихідними зустрічаємось на пікніку – я, Вікторія Бурундукова (виконавчий продюсер Нового каналу – "ТелеПростір"), Маша Павлійчук (продюсер проектів "Ревізор", "Кабріоліто", "Підйом" - "ТелеПростір"), Ганна Жижа (головний редактор проектів "Ревізор", "Кабріоліто" – "ТелеПростір") аби слухаючи соловейка, молючись Богу, сидячи на травичці повністю скласти до купи цей проект з того, як бачить його кожен із нас.
- Як оцінюєте спроби "1+1" на вашій же ниві? Нещодавно канал запустив проект "Євро на нервах", де європейці інспектують український сервіс. Також канал готує до виходу проект "На ножах", де Арам Мнацаканов з "Пекельної кухні" навчатиме рестораторів правильно вести свій бізнес…
- Прекрасно оцінюю. Ось тепер ви розумієте, чому "Ревізор" закінчується? Тому що тепер нашу славу забирають інші. Це означає, що треба зупинитися і зробити ще щось інше, щоб потім знову вистрілити. І тільки так я зможу працювати на телебаченні. Як тільки я побачу, що я за кимось щось підібрала – я піду з телебачення. Я ніколи не буду доїдати з чужого столу. Ми зробили і класно! Богу дякувати, ми були першими, Новий канал був першим. Якщо з нас беруть приклад, Україна буде змінюватись на краще. Я не можу бути тут егоїстична.
- А в плані конкуренції не боїтесь розчинитись?
- Конкуренції не буде, тому що нам вистачає творчості, тому що в нас є "dream team", як ми себе називаємо – люди, які роблять програму "Ревізор", творці "Підйому" на чолі з продюсером Вікторією Бурундуковою. У нашій команді всі важливі: від адміністратора до керівника проекту. В нас навіть оператори мають свою нішу. Ми не зникнемо. Ми будемо працювати. Зрештою, всі з Нового каналу нам допоможуть створити щось унікальне, нове, цікаве.
- Що відбувається зараз з "Ревізором"? Ми бачимо, що програма переміщається в сітці – то програму переносять з прайму середи на ранок суботи, а потім знову – на прайм-тайм середи з повтором в суботу зранку.
- Це питання, швидше за все, до програмної служби. Мені це не подобається, і це моя думка! В суботу в програми "Ревізор" дуже високі рейтинги. "Ревізор" номер один в своєму слоті. З 10:00 до 11:00 ми лідери, нас дивляться найбільше. Це дуже приємно. В середу у нас дуже велика конкуренція – інші канали в цей час виставляються найкраще. І, можливо, це був експеримент, аби спробувати знайти кращий час. Але люди звикають – інтуїція, інстинкти.
- І тому повернули програму "Ревізор" в прайм-тайм середи? Це, до речі, зійшлось зі зміною вашого керівництва. Це було його рішення?
- Нас взагалі хотіли прибрати з прайм-тайму. Нас зняли, але люди зчинили галас. Повернули тоді, коли ще була Ірина Олексіївна (Лисенко – екс-гендиректор Нового каналу – "ТелеПростір"). Рішення було прийнято ще тоді. Я думаю – це експерименти нашої програмної служби.
- Який зараз в "Ревізора" рейтинг?
- В минулу суботи в нас була частка 12,8%. В середу ми взяли не дуже, по-моєму 9-ку. Ось, наприклад, в якусь суботу інша наша програма "Хто зверху?" стояла проти гри "Челсі" - "Баварія". Я люблю конкуренцію, але мені здається, що ми знущаємось над глядачем. Тому що в цей момент глядач має все найкраще. От як він, бідолашний, може визначитись? Я й сама хотіла футбол трішки піддивитися, коли йшла моя улюблена програма. Якщо програма крута, то вона буде і в суботу о 10-й ранку йти на високому рівні. Я не люблю прайми. Я люблю мати свою малесеньку скромну кімнаточку, в якомусь іншому часі, аби тільки з цими кращими програмами не перетинатись.
- Ви дивитесь свої програми?
- Ди-и-ивлюся! І "Хто зверху", і "Ревізор". Свого часу Валентина Леонтьєва, яка вела колись "Вечірню казку", дивилася на себе не для того, аби сказати: "Боже! Мене по телевізору показують!". Ні, не для цього. Вона це робила з професійної точки зору. Я також дивлюсь на себе зі сторони, щоб в наступній програмі уникати своїх помилок. Важко на себе дивитися! Дуже! Дивлюсь, аби знати, як правильно тримати спину, не пищати, а говорити нормально, правильно, не лякатися. В "Ревізорі" дуже часто трапляються нестандартні ситуації, багато екстриму. Ти в ці моменти можеш виглядати базарною бабою, переляканою, некомпетентною. Часто запитую знайомих та друзів, що їм не тільки сподобалось в програмі, а й не сподобалось. Для мене це принципово важливо. Саме так людина вдосконалюється. Злата (дочка Ольги – "ТелеПростір") також дивиться "Ревізор". Вона в мене не всі програми дивиться. В одній в мене була погана зачіска і тому вона сказала: "Я це не можу дивитись. Все!" Після цього ми радикально до цього підійшли. В мене тепер, переважно, укладки. Нашу ж програму багато дітей дивляться. Злата в мене, як представниця нашої дитячої аудиторії. Мені важливо дітям також подобатись і тому я – перечисалася.
- Уже всі випуски "Ревізору" відзнято?
- Ні, ми ще знімаємо програму. На Азовському морі знімали і зніматимемо в Києві. Знімаємо багато всього і в програму потрапляє максимум. Ми спочатку лякались. Спершу, програму планували обмежити 26-ма хвилинами. Потім нам сказали – 42 хвилини. Тепер у нас година і ти дивишся її на одному подиху.
- Ви дуже часто в "Ревізорі" стикаєтесь з хамством. Як із цим боретесь? Можливо, після зйомок потребуєте спокою, не виходите з дому?
- Я просто абстрагуюсь. Я собі образно уявляю, що я виношу дзеркало, де люди потім бачать в ньому своє відображення. Раніше я плакала: "Боже! Звільнили паркувальника! Люди добрі! Закрили ресторанчик!"
- А було й таке?
- Так, звичайно. Кожного разу щось закривають, міняють. А як інакше? Зараз я перестала переживати. З хамством не борюсь. Навпаки, я його підкреслюю своєю ввічливістю. Могла колись сказати: "Ну, що ви там…" Подивилась кілька разів на себе зі сторони і зрозуміла, що тут треба бути ввічливою, аби ще більше виразити хамство людини, яка поруч. Я знаю, що я дію згідно з закону. Мені не дадуть в пику, бо зі мною моя команда. Я знаю, що у нас найкрутіші юристи. Якщо щось станеться, то піар-служба за секунду про це напише. Я знаю, що я захищена. Чого мені нервуватися? А ось тій людині, яка прокислим молочним годує дітей і взагалі не має права називатися рестораном чи готелем – ось їм дійсно є чого хвилюватись! В мене спокій, а в них – жах.
- Чим закінчилась історія з Переяслав-Хмельницьким рестораном з однойменною назвою, де вам не дали знімати?
- Суд триває. Не звикли в Україні до таких незвичайних позовів до суду. Тому, напевно, самі судді і розбираються. Нам не відмовили. Я написала довіреність, за мене працюють юристи. Прокуратура Переяслав-Хмельницького постійно відхиляє подані нами заяви про порушення кримінальної справи, через відсутність, на думку прокуратури, злочину. Суд Переяслав-Хмельницького, а також Апеляційний суд Київської області скасували рішення прокуратури (внесіть чіткість, що за рішення прокуратури!) і направили справу на додаткове розслідування. Тобто, ми цим людям з "Ресторану" будемо й надалі псувати нерви через те, що вони вирішили некрасиво себе повести з журналістами. Таке враження, що з журналістами в цій країні взагалі не рахуються. Хто ти такий? Де виписка про зйомку? Я не розумію, я що маю з дипломами на зйомку приїжджати? Коли ти кажеш людям конкретні пункти і цитуєш закон України, Конституцію України, закон "Про радіо і телебачення" – їм просто байдуже! Їм головне подзвонити своєму адміністратору. О, це Бог! А те, що в законах написано – нікого не цікавить. Сподіваюся, ця програма змінить ставлення до журналістів. Адже ми – четверта влада. Не треба забувати, що ми можемо і повинні змінювати цей світ.
- Тим не менше, вони виклали в "YouTube" відео з камер спостереження ресторану, де чітко видно, що ви розбиваєте своїм каблуком скляні двері ресторану…
- Так, я дивилась цю провокацію. Тим часом, там за дверима били моїх операторів, їм викручували руки. Я проривалась до них. В них двері виявились скляними, хоча в ресторанах не варто ставити скляні двері, які так легко б’ються. Вони тримали двері. У нас зйомки, а якщо нам поламають камеру, то на цьому все і закінчиться. Тим більше, я розумію, що там чинять фізичну розправу, тому ми викликали міліцію. Я була в шоці! Я в той день мала їхати в Москву з дитиною на її день народження. Я запізнилася на поїздку, тому що я рятувала своїх колег. По різному можна було поступити. Звичайно, що якби я була спокійнішою, то все було б по-іншому. Не було б міліції, Україна не дізналася б про цей ресторан. Якщо ти журналіст і тобі хамлять, то потрібно боротися до кінця.
- Ви уже познайомились з новим керівництвом Нового каналу – генеральним директором Володимиром Локотко та генеральним продюсером Сергієм Матвієнком?
- З Володимиром Володимировичем я знайома. Матвієнку я говорю лише: "Добрий день! Привіт!" Я ж мало на каналі буваю. Ми так тісно не спілкуємось. За Іриною Олексіївною (Лисенко – екс-гендиректор Нового каналу – "ТелеПростір") сумую. Я її дуже люблю. Для мене канал – це його керівник. От заходила Лисенко на канал, то за нею тягнувся красивий шлейф від парфумів. Завжди витончена, гарно одягнена – справжнє обличчя каналу. Вона відповідала духу каналу. Познайомилася я з Володимиром Володимировичем… Ви тільки нічого там не подумайте – з моїм особистим життям все прекрасно. Ось ці його красиві, величезні, сині очі… Коли ти дивишся в ці сині очі – творчі, живі, наповнені ідей – ти їм віриш. Я, наприклад, в захопленні від нього. Скажуть, що я підлабузниця, але я йому вірю.
- Які у вас ще плани на осінній сезон?
- Планую багато. Дуже багато всього хочу. Хочу не набриднути глядачу. Хочу один якийсь проект, але такий, щоб знову і "Плюси", і "Інтер" скоресенько взялися з нього брати приклад і красти собі. Ось такий я хочу проект і він буде! Мені дають можливість попрацювати над авторською програмою. Тому я зараз працюю над ідеєю, яка є мені найближчою до душі. Дайте мені її доробити і, чесно, я з вами поділюсь результатом.
- Замало буде Ольги Фреймут у новому сезоні…
- Ні, замало не буде. Ви відчуєте мою присутність. Бути вискочкою і з’являтися в усіх поспіль проектах я не буду. Ось ви, наприклад, маєте колекційне вино, яке тримаєте на якусь особливу подію: коли син народиться, коли з дружиною розведетеся. А є можливість піти в супермаркет і накупити собі вино в пакетах і пити його щодня, впиватися ним. От я хочу бути ексклюзивною! Нехай мене люди чекають! Я глядача дуже люблю і розраховую на взаємність, а любов - це і скучати, і розлучатися, і хвилюватися, деколи зраджувати. Тому, можливо, і буде мало мене. Я так і хочу. Мені здається, що зараз перенасичений ефір мно.. Ось за це я переживаю.
- Але зараз ви ведуча тільки двох тижневих проектів.
- А мені здається, що це поганий тон - з’являтися в двох проектах.
- Коли ви вели "Підйом", то з’являлись 5 разів на тиждень.
- Але це був один проект. А зараз зовсім інше. В мене різні ролі в проектах. Особистість роздвоюється, розтроюється.
- Я так розумію, другого сезону "Хто зверху?" не буде, так?
- Ось Притула також дотримується цієї думки – не набридати. Ми зробили цей проект – береться пауза. Потім, можливо, знову повернемося до нього, як до "Ревізору". У нас є ідея 2-го сезону "Ревізору". Зйомки заплановані на початок січня 2013 року. Уявляєте ще скільки часу? Треба ще кінець світу пережити (посміхається – "ТелеПростір"). Тому навіть боюся вам щось таке говорити. Це ще далеке-далеке майбутнє.
- Які ваші загальні враження від проекту "КабріоЛіто" перед його стартом?
- Я така щаслива! Це як в дитинстві, коли я з батьками їхала на канікули в Алупку – мама везла з собою теплий одяг, бо може бути війна, і мешти (туфлі – "ТелеПростір"), і костюм, і ми всі такі: "Боже! Ми їдемо до цієї Алупки!" Я носила на собі ці всі чемодани… Мене вже так важко чимось здивувати, а тут от така жива емоція. Я так скучила за цими двома (Сергій Притула, Олександр Педан – "ТелеПростір"). Я їх люблю. Я дуже рада, що ми будемо знову разом. В мене свято. Це не робота. В мене будуть канікули!
http://teleprostir.com/intervi....zivnoiu
|
| |
| |
| yuliya261280 | Дата: Субота, 09.06.2012, 19:22 | Повідомлення # 2 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 260
Статус: Offline
| «Щастя у простих речах!»
Телеведучу Ольгу Фреймут знають і люблять усі українці. За її майстерність, талант, жіночність, бездоганний гумор і сонячну посмішку.
У ведучої програми «Ревізор» — надзвичайно цікаве життя. І справа тут навіть не в роботі на телебаченні. Оля, яку продюсери програми любовно називають «маленьким тракторцем у спідниці», і справді завжди йде до своєї мети. Захотіла бути журналістом — і ось вона вже дипломований магістр. Марила усім англійським — і ось вона уже у Британії, навчається у одному з найкращих вузів Лондона і працює на ВВС. А потім, вирішивши кардинально змінити все, не побоялась повернутися з донечкою в Україну, розпочати тут кар'єру телеведучої і... Цікаво, що в Олі на думці зараз?!
Розкажіть про вашу сім'ю, наскільки мені відомо, у вас дуже цікава генеалогія зі сторони мами...
Усі мої прабабусі — дуже колоритні жіночки, так само як і дідусі, і прадіди. Якщо взяти по мамі, то прадіда мого звали Рейнгольд. Він і його дружина були корінніми німцями. Свого часу вони жили у Криму, а потім їх, як ворогів народу, вислали до Казахстану — там і народилася моя бабуся. Згодом уся родина повернулася на Західну Україну. Прабабусю мало бачила, прадіда взагалі не застала — він помер раніше, аніж я народилася. Але я знаю історію про нього — він був дуже суворим, неймовірно пунктуальним, і ніхто не міг доторкнутися до їжі на столі, поки він перший не візьме ложку чи виделку. А моя бабуся, Світлана Рейнгольдівна — жінка, яка напам’ять знає Пушкіна, і при тому, що розмовляє російською, навчила мене українських пісень, приказок — вона просто феноменальна жінка!
Ваш лондонський період подарував вам найголовніше в житті — дочку Злату. А як він вплинув на вашу кар'єру і становлення як особистості?
Я приїхала у Лондон лише зі своїми знаннями та амбіціями. Окрім цього у мене нічого не було: ні знайомств, ні фінансів. У Лондоні мені стало дуже затишно. Дарма, що у кишені було лише 50 фунтів. Я відчула, що це моє місто, і буквально за тиждень воно мене змінило. Я почала соромитися туфель з підборами, що цокають. Стала носити брюки, бо так зручніше. Робила абсолютно нейтральний макіяж — окрім туші та помади нічим не користувалася. Це те, що помінялось у зовнішності. Внутрішньо я також змінилася — мені стало цікаво жити, у мене з’явилися мрії. Лондон подарував мені можливість працювати на ВВС. Повернувшись в Україну, тим фактом, що я, зокрема, там працювала — мені вдалося відкрити багато дверей.
Олю, поділіться секретом виховання Злати? Говорять, ви сувора мама...
Скажу лишень, що сама Злата так не вважає. До речі, я часто беру її із собою на зустрічі. Нещодавно я запізнювалась, а у неї виникла примха — потрібно змінити куртку! І вона почала вередувати! У цей момент я Златі нагадала, що взагалі-то не обов’язково мати таку кількість курток і гримнула: «Злато! Ану швидко йди сюди, бо я зараз тобі як дам!». Моя донька залилася сміхом, кажучи: «Вибач, мамусю, але ти не вмієш»… Я не те, щоб виховую її певним чином — я із нею дуже багато спілкуюся. Мені здається, що Злата народилася вже дорослою. Напевно, я не по інструкції виховую свою дитину і навряд чи можна брати з мене приклад. Мені іноді здається, що у наших стосунках із Златою більш досвідчена, старша та правильніша саме моя донька.
Рейтинг програми «Ревізор» просто зашкалює, її любить уся Україна. Розкажіть, що виявилось найприємнішим відкриттям у нашій українській сфері обслуговування, а що найбільш вразило у негативному плані?
Дякую усім, хто дивиться цю програму. Бо це важка праця, ми дуже багато сил віддаємо кожному випуску — працюємо і вдень і вночі. Величезну роботу виконують Вікторія Бурдукова та Аня Жижа.
Те, що нас вражає, — відкритість українського серця. Знаєте, власники ресторанів та готелів наче малі діти чекають, щоб їх приголубили, пригорнули до себе. Усі хочуть вчитися — це так класно. Я насправді не експерт, але я дуже вимогливий покупець та споживач. А вразило — закритість кухні. От усі чомусь, коли відкривають кафе чи бар, надають можливість зайти в туалет, побувати в гардеробній, подивитися, що в меню... А от кухня — борони Боже! Чому? Для мене це парадокс. Коли європейці розпитують про «Ревізора», і я розповідаю, як нам важко буває зайти на кухню, їх це дуже дивує, тому що кухня — це перше, що повинен побачити відвідувач. Він має знати, де йому будуть готувати замовлення, якими руками це будуть робити, і в яких мисках принесуть.
Як ви вважаєте, наскільки далека чи близька Україна до європейського зразку обслуговування?
Дуже близька. Як нове покоління дітей індиго, з’являється нове покоління рестораторів та готел`єрів. Це люди, що поїздили світом, побачили, як усе влаштовано у Європі. Вони вкладають у бізнес не тільки гроші, але й душу. Тому ми не просто йдемо до рівня європейського сервісу, ми біжимо. Просто проблема в тому, що ще лишилися люди, які не хочуть вчитися... У Європі вчаться всі: і старі, і молоді. У нас поки що тільки молоді. Треба брати оті старі заклади, закривати і перетворювати на нові — оце було б добре!
Можете назвати три головних моменти, на які звертаєте увагу при зустрічі з чоловіком, який вам сподобався?
Він повинен дуже рівно тримати спину і впевнено дивитися мені в очі — чомусь багато чоловіків цього не роблять. До того ж, перші три хвилини нашої розмови мені повинно бути з ним цікаво. Якщо ні, то потім у нього немає шансів. Ще він має гарно пахнути.
Всі знають, що ви — затята модниця і дуже ретельно відноситесь до свого стилю та вибору одежі. Де любите робити шопінг? І які бренди чи дизайнери вам найбільш близькі?
У Европі я захожу у магазин і купую те, що мені подобається — незалежно від марки чи бренду. Нещодавно я відкрила для себе малесенький магазинчик у Швейцарії, до якого жінка-байер привозить одяг з усього світу. І там немає брендів, що аж кричать — купи мене! У тому магазинчику ти розумієш — там твої речі. Зазвичай замість сувенірів я купую одяг. До того ж, мені дуже допомагає стиліст Нового каналу Олена Софієнко, яка бере одяг для зйомок, а я його частково купую. І звичайно ж, моєю натхненницею, декілька портретів котрої висять у мене вдома, є датський дизайнер Мален Биргер — я знайома з нею, ми товаришуємо. З українських — Оксана Караванська, Олена Бурба, Маша Бех и Надя Дзяк. Це ті дівчата, що мене одягають в Україні.
З якою річчю ви б не розлучились ні за які гроші?
Такої немає. Я більше прив’язуюсь до духовного, ніж до речей. А віддати якусь лашку — мені не важко. Я так часто роблю. В мене є рідні душі — сестра і мама, які можуть разом зі мною носити те, що я купую. Та й бабуся зрештою — я із задоволенням віддаю їй свої гольфики, шалики, вона дуже їх любить.
Дивлячись на вас, складається враження, що ви завжди з посмішкою можете виходити з конфліктних ситуацій. Де навчились цьому? Чи це досвід, набутий за роки роботи на телебаченні?
Я ніколи не була конфліктною, але завжди потрапляла у конфліктні ситуації. Пам’ятаю, як у школі посварилася з однокласником. Для мене це була така біда і трагедія, я плакала, дуже переживала. Для мене конфлікт — це щось дуже важке. Телебачення стало моїм дзеркалом, тобто я бачу себе збоку. А конфлікти людину не прикрашають, тому я хочу себе бачити красивою, врівноваженою, спокійною. Телебачення мене навчило із посмішкою виходити із проблемних ситуацій.
Вірите у дружбу між чоловіком і жінкою?
Вірю. В мене є чоловіки-друзі. Це Сашка Педан, Сергій Притула — вони люди, які мені дуже близькі, яких я люблю і яким довіряю сокровенне. Це точно дружба, між нами немає нічого іншого крім дружби.
Наскільки багато у вас друзів?
Багато хто з колег стали моїми друзями, бо телебачення — це вже спосіб життя. А так в мене є 4–5 відданих коліжанок. Найближча моя подруга — то моя донька Злата. Буквально позавчора із нею гуляємо парком, а вона питається: «Як там твій бойфренд?». Я їй відповідаю, мовляв, я з ним розійшлася, бо він молодший за мене на рік. Донька, продовжуючи кататися на машинці, додає: «Мама, він хоч би і не був молодший, ви все одно б розійшлися». І ти думаєш, що це вже не дитина, вона вже не бавиться іграшками. Вона дає тобі поради!
Олю, ви можете описати себе і своє життя через 20 років? Якою ви себе бачите?
Я дуже люблю європейських бабусь. За 20 років мені буде вже п’ятдесят. Я буду худою, дуже рівно триматиму спину, носитиму туфлі на танкетці — не буду ходити без підборів. У мене буде каре до плечей, дуже дорогий одяг, багато коштовностей і декілька машин. Одна для вихідного дня — ретро-машина. А друга буде на кожен день. Я собі мрію, що буду дуже багатою. Увесь цей час я буду працювати над собою, щоб зі мною було цікаво всім — і малим, і старим. Я зрозуміла одну істину: особистість повинна бути красивішою за зовнішність. Отакою хочу бути у 50 років. В мене, можливо, буде якийсь невеличкий бізнес. Я буду вчити мови, я буду багато подорожувати і напевно працювати, тому що все, що я тільки що перерахувала, потребує чималих витрат (сміється).
Ви забобонна? Вірите в прикмети і талісмани?
Вірю. Іноді я думаю про людину і вона певним чином з”являється у моєму житті. Вірю в забобони, вірю в сни. Дуже не люблю, коли мені переходять дорогу з пустим відром. Може це підло, але я чекаю, щоб хтось ще пройшов, а вже потім я. Люблю, коли на вулиці першого зустрічаю саме чоловіка. А коли в мене чухається ліва рука — обов’язково будуть якісь прибутки.
Ваш секрет щастя?
Для мене щастя, коли поряд усі, кого я люблю. Щастя у простих речах. В мене немає такого: от зараз я приїду у дорогий готель Рітц у Парижі, сяду вся така гарна із принцем під руку, і ми заспіваємо українських пісень. Я вірю у прості речі — в них щастя. Коли мене Злата зустрічає вдома з роботи, коли вона снідає, а я дивлюся, як у її волоссі грають промені сонечка... Такі речі тішать. Коли Злата з легкістю пройшла співбесіду у школу — це також було щастя!
Я дуже ретельно ставлюся до сніданків. Коли вдома, нікому не доручаю його готувати, все роблю сама. Я за десять хвилин можу приготувати сирники, нарізати фруктовий салат, зробити каву. А все решта мені допомагають, бо я не встигаю.
Насправді жінки та чоловіки — одне ціле. Просто ми доповнюємо один одного. Тим самим показуючи, що ми різні. Чоловіки сильніші, а жінки мудріші. Чоловіки трохи телепні, жінки трохи хитріші. Але один пазл без іншого — це вже не повна картина.
Моє улюблене
Книга: «Листи до сина» Філіпа Дормера Стенхопа Честерфілда.
Колір: брудно-сірий.
Пісня: «Така як ти» Святослава Вакарчука.
Країна: Англія.
Страва: зараз це салат з тунцем.
Пора року і час доби: люблю весну, а пора доби — це сьома–восьма вечора — тоді починається найцікавіше.
Девіз по життю: Кожний фініш — по суті старт.
Біографія:
Народилася 25 лютого 1982 року в Новому Роздолі, Львівської області.
Освіта: Львівський національний університет ім. Івана Франка, спеціальність — міжнародна журналістика; Міський університет Лондона (City University London) — диплом magna cum laude.
Навчаючись у Лондоні, працювала офіціанткою, та журналістом у ВВС.
Працювала на головних каналах України.
Ведуча програми «Ревізор», «Хто зверху?» на Новому каналі
Захоплюється fashion-журналістикою.
У Ольги було два шлюби: перший з британцем Нілом, від якого має доньку Злату, другий — з Олександром Ракоїдом, головним режисером одного з українських каналів.
Справжнє прізвище Ольги — Коник. Фреймут — дівоче прізвище матері.
Зріст: 168 см
Вага: 50 кг.
http://happy-journal.com/articles/tet-tet/4741.html
|
| |
| |
| yuliya261280 | Дата: Четвер, 14.06.2012, 10:55 | Повідомлення # 3 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 260
Статус: Offline
| "Я не знаю, любят ли меня еще где-то так сильно, как в Бердянске".
Ослепительная блондинка Ольга Фреймут, одним своим видом вводящая в легкое состояние шока большинство рестораторов, владельцев отелей и баз отдыха по всей Украине, наконец-то добралась и до Бердянска. На прошлой неделе именно наш город стал местом съемок последнего выпуска популярнейшего проекта «Ревизор», выходящего на «Новом канале». Перед самым отъездом съемочной группы в Киев нам удалось встретиться с Ольгой Фреймут, которая поделилась своими впечатлениями о Бердянске, об уровне украинского сервиса в сфере общественного питания, о супер- удачном телевизионном проекте и даже о шансах украинской футбольной сборной на ЕВРО-2012.
Телеведущая Ольга Фреймут во время пребывания в Бердянске
– Ольга, помнится, месяца два назад прошла информация, что съемочная группа программы «Ревизор» в Бердянске. Слухи в нашем городе расходятся очень быстро, а поэтому многие заведения начали усиленно подчищать все слабые места, а персонал – высматривать людей с микрофонами и камерами в надежде, что Вы своим вниманием одарите кого-то другого, но не их самих. Тогда Ваш приезд оказался обычной уткой. Теперь все по-настоящему. Очень рады Вас наконец-то приветствовать и в Бердянске.
– Знаете, «Ревизор» заработал себе такой имидж, что подобные вещи встречаются сплошь и рядом.
Не так давно произошел, пожалуй, самый курьезный из подобных случаев. Свой день рождения я отмечала за границей. У меня начал буквально разрываться телефон. Я уж было подумала, что с кем-то из родных или знакомых что-то случилось. Я подняла трубку, и незнакомый женский голос сказал: «Олечка, Вы же сейчас в Кременчуге, зайдите, пожалуйста, и в наше заведение, я Вас очень прошу».
Появился даже некий «ревизорский терроризм». Некоторые люди, которые, к примеру, едут на отдых в определенную гостиницу или на базу отдыха, звонят и говорят: «Мы программа «Ревизор», будем у вас через два дня». Владельцы, естественно, моментально начинают приводить все в порядок, вымывать, в каждый номер приносят красивые свежие цветы, ставят современную оргтехнику и т.д. Хорошо это или плохо – судите сами.
Я же ответственно заявляю, что мы «по заказу» не работаем. Как, собственно, и никого не предупреждаем о нашем приезде.
– Какое впечатление на Вас произвел Бердянск?
– Я прекрасно помню Бердянск еще с самого детства. Мы вместе с родителями приезжали сюда летом. Я помню, что наша семья останавливалась на косе. К сожалению, я забыла название базы отдыха.
Свежие впечатления – город очень видоизменился. Появилось много совершенно потрясающих по своей красоте объектов курортной инфраструктуры. Бердянск стал гораздо более современным.
Но вместе с тем я отметила и неприятную особенность. Рядом с эстетичными домами и заведениями стоят какие-то палатки, шатры, которые портят всю картинку. Это я говорю о вашей центральной набережной.
Я этого просто не понимаю. Зачем так обезображивать одно из красивейших мест Азовского побережья? Приморская площадь сейчас представляет собой цыганский табор. Это неправильно. Я бы советовала все это убрать.
– А что можете сказать о людях, с которыми Вам здесь довелось встретиться?
– Знаете, я абсолютно откровенно говорю, что я очень ждала съемок в Бердянске.
Еще непосредственно до поездки я была уверена, что встречу тут теплых, отзывчивых и жизнерадостных людей. Дело в том, что «Ревизор» имеет в Бердянске едва ли не самый большой рейтинг по Украине. На сайте программы ваши жители постоянно приглашали нас в гости. И, может, это символично, что последним местом съемок проекта стал именно Бердянск.
Люди, видя нас на улицах, улыбались, говорили необычайно приятные слова. Такое отношение вызывает эмоции, которые сложно описать и выразить словами. Я не знаю, любят ли меня еще где-то так сильно, как в Бердянске. Поэтому сейчас и я, и все члены съемочной группы уезжаем с отличным настроением.
– А как Вас встречали владельцы наших кафе?
– Я не имею права рассказывать детали наших проверок, пока передача не выйдет в эфир. Но хочу сказать, что в Бердянске есть места, которые «Ревизор» отметил в положительном плане. Я сама так радовалась, что буквально плакала от счастья. Я очень рада за бердянцев и, в частности, за тех людей, которые тяжело и профессионально работают.
Но в то же время нам и здесь пришлось столкнуться и с откровенным хамством, и с хорошо замаскированной ложью. Это, естественно, неприятно. Разговариваешь с улыбающимся вежливым человеком. А потом оказывалось, что все это маска, а в его словах практически не было ни слова правды.
К сожалению, это один из главных неприятных моментов, с которым нам приходится сталкиваться во время съемок передач по всей территории Украины
Впрочем, к этому мы уже привыкли. В некоторых городах били наших операторов, мне самой настолько сильно сжимали руки, что на них оставались синяки. В Бердянске все было намного спокойнее.
– Вы сказали, что в Бердянске были последние съемки «Ревизора». Последние в этом сезоне или последние в принципе?
– Пока что последние вообще. Но в то же время я не уверена, что когда-нибудь «Ревизор» снова не появится в эфирной сетке. Возможно, в другом формате и с другим названием, но почерк будет узнаваем.
Просто рейтинги проекта с каждым выпуском становятся все выше и выше. Популярность такая, на которую авторы проекта, я вам могу сказать, даже не надеялись. Но мы выполнили свою миссию, реализовали поставленные изначально цели, и проект подошел к своему логичному завершению.
Хотя, если наши рестораторы расслабятся, то «Ревизор», я думаю, достаточно быстро организуется и продолжит свою работу.
Я все же приоткрою один секрет. Уже совсем скоро начнутся съемки проекта, посвященного исключительно отелям и гостиничным комплексам. Его сценарий будет несколько отличаться от «Ревизора». Думаю, что и новый проект найдет своего зрителя. По крайней мере, наша съемочная группа на это очень сильно надеется.
– Если попробовать подвести предварительные итоги, какие можете сделать выводы об уровне предоставляемого сервиса в заведениях, которые Вы посещали?
– Я думаю, что определенные выводы для себя может сделать каждый из наших зрителей. Объективно оценивая наши отели, рестораны, кафе, я могу точно сказать, что цены в них завышены и никак не отвечают сервису. Надо понимать, что украинские курортные города пока не конкурентоспособны с заграничными. И здесь отдыхаем только мы сами.
Поэтому и цены нужно соотносить с нашими достатками, возможностями и запросами. А уже когда к нам поедут иностранцы, постепенно улучшать и инфраструктуры, и сервис, и поднимать цены. А у нас, к сожалению, подход совершенно иной. Во главу угла ставятся деньги. Любой ценой и в кратчайшие сроки.
Даже в Бердянске в некоторые места просто страшно заходить. Настолько они пафосные и претенциозные. Хоть бери и крестись на входе, как в церкви.
А потом оказывается, что на кухне антисанитария и залежалые продукты. Причем самые дешевые. Та же сметана, купленная у бабушек на рынке. Я не спорю, иногда она несравненно превосходит магазинную по вкусовым качествам. Но в любом случае продукт должен быть сертифицирован, проверен. Это закон, это – норма. К сожалению, совсем немногие владельцы кафе и ресторанов уделяют этому должное внимание.
– Ольга, еще до того, как проект начал реализовываться, Вы предполагали, с какими ситуациями придется сталкиваться?
– Честно отвечу, что нет. Я вообще не хотела этого проекта. Изначально его идея мне не понравилась. Подумала – глупость какая-то. Кому это вообще будет интересно?
Но мы все же провели первые съемки в Броварах, сделали выпуск, и он очень понравился руководству «Нового канала». Сразу планировали, что продолжительность каждой программы будет примерно 26 минут, но потом нам увеличили лимит до 40-45. Я была в шоке. Откуда взять материала на такой эфир?
Но проект настолько резко завоевал популярность, что с чем-чем, а с поиском и отснятием материала для 45-минутной передачи проблем никогда не было. Сейчас я могу с полной уверенностью сказать, что мы создали наиболее имиджевый проект украинского телевидения.
– Вы очень сдержанно реагируете на хамство и угрозы больших мужчин, один внешний вид которых способен смутить абсолютное большинство представителей сильно пола. Как Вам это удается? И насколько тяжело сдерживаться и не отвечать в том же духе?
– Поверьте мне на слово – это очень непросто. Но я много работаю над собой. И сейчас уже знаю, как вести себя по отношению к оппоненту практически в каждом конкретном случае. То ли как к адекватному человеку, то ли как к душевнобольному, где-то улыбнуться, сказать комплимент или же зачитать необходимую статью закона Украины и т.д.
Я заставляю себя никого не бояться. По крайней мере, не показывать этого. Ведь заходя в каждое новое заведение, я прекрасно понимаю, что мы со съемочной группой отстаиваем интересы всей Украины, каждого нашего зрителя, который искренне переживает за нас.
Охранник, администратор, владелец сразу заметят, если их боятся, и смогут навязать свои условия развития событий. Поверьте мне, мы выдаем в эфир не самые шокирующие кадры. Ведь все-таки это развлекающая передача, которую смотрят и совсем маленькие дети. Зачем им видеть примеры человеческой низости, подлости, жестокости и хамства? Как бьют в ребра и лицо наших операторов, посылают проклятия и маты.
Иногда сдерживаться безумно тяжело. Я прекрасно помню свое состояние, когда мне хотелось разбить микрофон на голове одного из охранников. Я была на эмоциональном пределе. Но поняла, что это уголовное дело, суд, и, в конце концов, здоровье человека. Пусть даже по отношению к которому я тогда испытывала самые отрицательные эмоции. Я сдержалась.
– Какая цель «Ревизора» для Вас превалирующая? Вы хотели добиться большого рейтинга для проекта, в котором участвуете, или же старались действительно изменить уровень сервиса в Украине?
– Опять же честно скажу, что изначально лично у меня были более меркантильные планы. Я хотела быть звездой, я хотела имиджевый проект с большущим рейтингом. Потому как была практически уверена, что украинский уровень сервиса ничто не способно изменить.
Но с течением времени у нас самих изменилось отношение к тому, что мы делаем. Нас заваливают письмами, комментариями и звонками. Там закрыли кафе, там поменяли повара, там другой официант.
Люди к нам все-таки прислушиваются. А в Луганске, к примеру, после выхода программы даже собрали специальное совещание в мэрии, где начали работать над комплексом мероприятий, которые способны изменить существующую ситуацию.
Мы действительно в какой-то степени меняем внешний облик Украины. То, что мы делаем, очень важно для многих простых украинцев. И я могу сказать, что это гораздо важнее, чем телевизионные рейтинги.
– Вы бы сами могли создать заведение, которое бы соответствовало требованиям Ольги Фреймут?
– Я уже давно вижу такое заведение. Только пока на него нет ни времени, ни средств. Но я его обязательно открою.
– Ольга, Вы участвовали в жеребьевке финальной части Евро-2012. Будете ли Вы смотреть чемпионат Европы и каковы, по Вашему мнению, шансы у нашей сборной на турнире?
– Естественно, я буду болеть за Украину. У меня уже есть билеты на финал Евро-2012. Очень надеюсь, что в этом матче на «Олимпийском» примет участие наше сборная.
Меня многие в шутку называли несчастливой. Мол, это же я вытащила нашей команде таких сильных соперников. Но я правда верю, что украинские футболисты на домашнем чемпионате Европы добьются больших успехов.
– Хотели бы Вы в будущем еще приехать в Бердянск? Не по работе. А просто отдохнуть?
– Вы, вероятно, сами не до конца осознаете, в каком волшебном месте живете. Я думаю, что для меня и моей дочки Златы на Украине это одно из самых удачных мест для летнего отдыха. Тем более, что мой нынешний приезд оставил такие теплые эмоции.
Единственное, бердянцы, вы в некотором смысле эгоистичны. В том плане, что добраться до вас крайне проблематично. И всю эту сказку, море, замечательную природу вы оставляете исключительно для себя. Воздушного сообщения нет, поезда практически не ходят. Чтобы привлекать больше отдыхающих, вам нужно решать эти проблемы.
Я в любом случае приеду. Я хочу еще раз увидеть людей, которые подарили мне столько приятных эмоций. Возможно, что мы приедем к вам в гости с нашим новым проектом «КабриоЛето». Я уже обсуждала этот вариант с Педаном и Притулой.
Я вас люблю, бердянцы!
http://www.brd24.com/news/a-3103.html
|
| |
| |
| yuliya261280 | Дата: П`ятниця, 15.02.2013, 17:28 | Повідомлення # 4 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 260
Статус: Offline
|   
|
| |
| |
|
